Робота і оплата праці
Мінімальний розмір оплати праці
Конституція України гарантує кожному право на отримання мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством. Мінімальний розмір оплати праці в Україні визначається на національному рівні. Мінімальна заробітна плата переглядається Законом України про державний бюджет. Мінімальна заробітна плата розраховується щорічно та щомісячно. Розмір заробітної плати збiльшується при важкій роботі, роботі в шкідливих і небезпечних умовах праці, роботі в особливих географічних і геологічних умовах, а також при роботі з ризиком для здоров'я. Перелік таких робіт визначається Кабінетом Міністрів.
Мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата не може бути меншою, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб. Якщо працівнику, який виконав місячну (годинну) норму праці, нараховано заробітну плату нижче за мінімальну заробітну плату, організація здійснює доплату до її рівня.
Порушення законодавства про оплату праці карається адміністративним штрафом в розмірі від 30 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Повторне порушення протягом року або щодо неповнолітнього, вагітної жінки, самотнього батька, матері або особи, яка їх замінює та виховує дитину віком до 14 років або дитину з обмеженими можливостями здоров'я тягне за собою накладення штрафу від 100 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Невиплата заробітної плати більш як за один місяць, вчинена умисно, розцінюється як злочин i карається штрафом від 500 до 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до 2 років, або пробаційним наглядом на той же термін, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років. Працівник має право звернутися до інспекції праці або до суду за відновленням своїх прав.
Джерела: ст. 43 Конституції; ст. 95 и 100 Кодексу законів про працю; ст. 3, 9-14 Закону “Про оплату праці” від 24.03.1995 № 108/95-ВР; ст. 41 Кодексу про адміністративні правопорушення; ст. 175 Кримінального кодексу
Заробітна плата
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вимiрi, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. У той час як мінімальна заробітна плата визначається відповідно до закону, максимальної суми заробітної плати ніде не встановлено. Заробітна плата підлягає індексації з урахуванням інфляції.
Заробітна плата виплачується працівникам не рідше двох разів на місяць (раз на півмісяця) у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з профспілкою. Якщо точніше, то заробітна плата має бути виплачена раз на кожні 16 календарних днів, однак не пізніше ніж через 7 днів після закінчення періоду, за який здійснюється платіж. Виплата заробітної плати може здійснюватися банківським переказом, якщо працівник дав письмову згоду на це.
Заробітна плата за трудовим договором із ненормованим робочим графіком виплачується за фактично відпрацьований час.
У разі коли день виплати заробітної плати збігається з неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Заробітна плата має бути виплачена в національній валюті - у гривнях. Виплата заробітної плати у формі боргових зобов'язань і розписок або у будь-якій іншій формі забороняється. Колективним договором, як виняток, може бути передбачено часткову виплату заробітної плати натурою (за цінами не вище собівартості) у розмірі, що не перевищує 30 відсотків нарахованої за місяць, у тих галузях або за тими професіями, де така виплата, еквівалентна за вартістю оплаті праці у грошовому вимiрi, є звичайною або бажаною для працівників. Перелік товарів, якими заборонено виплачувати зарплату, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Законодавство забороняє обмеження прав працівників вільно розпоряджатися своєю заробітною платою. Забороняються відрахування із заробітної плати, метою яких є пряма чи непряма сплата працівником роботодавцю чи будь-якому посередникові за одержання або збереження роботи. Відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством. При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20%, а у випадках, передбачених законодавством, - 50% заробітної плати. Розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70% при відбуванні покарання у вигляді виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. Не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством стягнення не звертається. При кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про загальну суму заробітної плати, розміри і підстави відрахувань та утримань з неї та суму до виплати.
Оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному розмірі виплачувати заробітну плату, в іншому разі вони несуть відповідальність. Порушення законодавства про оплату праці карається штрафом в розмірі від 30 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Повторне порушення протягом року або щодо неповнолітнього, вагітної жінки, самотнього батька, матері або особи, яка їх замінює та виховує дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю тягне за собою накладення штрафу від 100 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Невиплата заробітної плати більш як за один місяць, вчинена умисно, розцінюється як злочин i карається штрафом від 500 до 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до 2 років, або пробаційним наглядом на той же термін, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років. Працівник має право звернутися до інспекції праці або до суду за відновленням своїх прав.
В українському законодавстві немає обов'язкової норми щодо виплати 13-ї та 14-ї заробітної плати або інших обов'язкових бонусів. Ці виплати є додатковими заохочувальними винагородами, які роботодавець може встановлювати на власний розсуд.
Згідно Кодексом законів про працю України, підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.
Умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Джерела: ст. 9, 94, 97, 110 и 115 Кодексу законів про працю; ст. 23, 26, 33, 36 Закону “Про оплату праці” від 24.03.1995 № 108/95-ВР; ст. 41 Кодексу про адміністративні правопорушення; ст. 175 Кримінального кодексу
Нормативне регулювання оплати праці:
- Конституція України 1996 / Constitution of Ukraine 1996
- Кодекс законів про працю України 1971 (ред. від 19.12.2024) / Labor Code of Ukraine 1971 (version 25.04.2024)
- Закон України “Про оплату праці” від 24.03.1995 № 108/95-ВР (ред. від 25.04.2024) / Law of Ukraine ‘About remuneration’ 24.03.1995 № 108/95-ВР (version 25.04.2024)
- Кодекс України про адміністративні правопорушення 1984 (ред. від 09.10.2024) / Code on Administrative Penalties of Ukraine 1984 (version 13.11.2024)
- Кримінальний кодекс України 2001 (ред. вiд 05.12.2024) / Criminal Code of Ukraine 2001 (version 05.12.2024)
